Я не помітив як люди навколо мене пропали і залишився бродити в зоопарку сам. Подивився на годинник – сьома, напевно пора додому. Тик-мик,  а а вже і таблички де вихід закінчились. Ну, приїхали. Проїжджає електромобіль: «Сер, ви знаєте, що зоопарк вже закритий?». Ну, - кажу, я здогадався вже, підкажіть де вихід… «Ідіть прямо і на розвилці наліво». Пішов я до розвилки, по ходу ще купу звірів нафоткав, підходу а там ні знаків, нічого і 5 стежок. Хоч би камінь який – нич. Ну нич так нич, робити нічого – треба йти наліво. Вже стало холодно і сідати сонце, ноги теж послали, а я їх. Іду даром, і звєрьйо активізувалося, білки нафіг страх потіряли, гусей орда ціла, єноти дорогу перестали… Ні, я не злякався, але весело вже не було. Зрозумів, що заблудився на нич, але не зупинявся, або я когось маю знайти, або мене хтось. Так і є, під’їжджає черговий електромобіль з двома. Кажу, - ай ем лост! – Ги-ги-ги. (От турист, ще одне нещастя – точно так подумали) і либу давлять. Кажу де вихід? Думав підвезуть, ага… Витягує ксерокопію мапи, Ви, сер, бачите той будинок на горі? – Оце він тут на мапі, бажаємо Вам удачі! Ги-ги-ги.. І звалили! Ну фінал, я в одній футболці, замерз вже на нич, ноги ледве волочу і на тобі – шукай вихід з лабіринту. Таке враження, що і звірі довольні були. Ну нічого, зорієнтувався. Вихожу а на стоянці, здоровій такій – одна лиш моя машина… )))) Там на фотці видно одій з останніх.

Ну на емоціях я все забув, але переглянувши фотки, згадав весь позитив отриманий від природи.

 

А ще сьогодні свято – канадці святкують день народження королеви Вікторії. В цей день пускають салюти всі кому не лінь, як у нас на Новий Рік. Тільки мене вже на салюти не вистачило – замерз, стомився і «посадив» два набори акумуляторів.