Позавчора (у вівторок) їздив у Львів. Поїздка вдалася.
Про дорогу. Дорога була сухою і чистою, відносно небагато було машин. Сніг був тільки в горах на перевалі, у Львівщині така ж сама погода як у нас. Дорога по Закарпаттю була оцінена спочатку на 5 з великим мінусом (по 5-ти бальній системі), а коли ми заїхали за перевал на сторону сусідньої області, то зрозуміли, що дорога у Закарпатті – просто ідеальна в порівнянні. За перевалом (в Нижніх воротах) був доволі великий відрізок дороги із великими ямами і вибоїнами. А далі можна знову було тиснути на газ, що ми, власне, і зробили.
Про мій БМВ. У Львів ми доїхали за три години. Я був задоволений і собою (як водієм) і машиною, яка себе просто «показала». Жодних натяків на якусь несправність чи ще щось. До речі, перед від’їздом я відкрив капот, щоб перевірити всі рідини. Відкрив кришку радіатора і був приємно здивований, що доливати нічого не потрібно. Як відкрив – так і закрив. :)
Про мету поїздки. Метою нашої поїздки було знайти людину, яка допомагає із імміграцією до Канади. (До речі, я Львова зовсім не знаю і вулицю, яку мені потрібно досить швидко знайшов на карті в Інтернеті. А саме на БігМірі. Рекомендую, як кажуть.) Знайшли ми потрібний будинок досить швидко. Зупинялися лише двічі: перший раз запитатись де ми знаходимось, другий – де знаходиться необхідна вулиця.
Наш прийом. Я був вражений, що людина, з котрою ми будемо мати справу – інвалід. А точніше, паралізовані всі кінцівки. Як вияснилось пізніше, це людина із дуже сильним характером (і не дивно, правда?) і дуже міцними зв’язками, розумна і у якої багато друзів. Після перегляду наших документів у мене виникло природне запитання: чи є в мене можливість виїхати і які в мене шанси? На яке я отримав хорошу відповідь: немає такої людини, яка б не могла емігрувати, а точніше, яку б ми не могли «оформити». Ще після розмови стало зрозуміло, що в нього багато друзів в самій Канаді і по всій Канаді. Розмова наша тривала досить довго. Я не розраховував на даку довгу бесіду. Дізнались все, що нас цікавило і почули багато цікавого про сам процес і життя в Канаді. Одним словом – це окрема розмова. Що робити і скільки коштує – знаємо. Тепер справа за нами.
Дорога додому. Після розмови ми відправились пообідати. Поїли добре (ціни такі ж як у нас у «Венеції». наприклад). Після обіду – одразу рушили додому, оскільки ми і так затримались. При всьому моєму бажанню встигнути вдосвіта доїхати до перевалу, щоб минути ям, ми так і не встигли. У дві-три ями я таки попав. Дорога додому здавалась довшою в два рази, хоч як з’ясувалося пізніше, доїхали ми за 3,5 години. Можливо тому, що це була дорога додому, а можливо тому, що ми були всі стомлені. Але поїздкою і її результатами всі задоволені.