Вчора, коли відпочивали з друзями, відбулися дві цікаві речі: перша – я усвідомив, що треба більше відпочивати і пора вже навчитись це робити. Працюєш і чекаєш тих вихідних цілий тиждень, щось собі плануєш, чи просто хочеться кудись поїхати, чи банально виспатись, а приходять ці вихідні і ти/я по інерції продовжую працювати. Той же комп’ютер, задачі якісь, які не встиг зробити за тиждень, нові ідеї, які чомусь хочеться зробити/реалізувати щонайшвидше. А потім швидко настає понеділок і тут уже усвідомлюєш, що зовсім не відпочив, а крім себе винити і немає кого.
Друга цікава ситуація, що була вчора ввечері – захожу в бар Леон. І одразу зі мною вітається офіціант, я його не впізнаю, але з поваги вітаюсь і відповідаю на його питання.
- Як Ваша практика? – питає він.
- Практика? Яка практика??? (тут я вже думаю, що мене точно з кимось попутали)
- Ви ще працюєте в школі? Як Ваші справи?
- Ні. Давно вже не працюю там…
І тут мене «осинило» - передімною стояв мій учень – на голову вище за мене, пузо – 4-5 міс. І до мене на Ви. Відверто, я був у невеликому шоці. А він продовжує:
- Ви зовсім не змінилися.
- Зате ти змінився…
Потім ще хвилин 5-10 відходив після цієї ситуації…