З виходом на роботу стало значно менше вільного часу щоб писати. Дні почали клацати і пролітати швидко.  Прихожу додому стомлений, мало того, що після роботи, так ще й з дороги. Поговорив, поїв, подивився новини, пошту і спати. Залишаються вихідні. А на вихідні, зазвичай теж плануєш те, що не можеш зробити у робочий день. А самі покупки, бодай дрібниці – займають мінімум пів дня, якщо не весь.

Середа. В середу приїхав напарник шефа (він же головний компутерщик, він же чоловік сестри шефа) Грег із Монреаля. Приїхав виставити різдвяний обід і за одно провести співбесіду з працівниками про яку я навіть і не здогадувався. Ну да ладно, мужиком він виявився нормальним і співбесіда звелася більше до знайомства. Запитав що я знаю і на скільки по п’ятибальній шкалі, сказав це для того, щоб було зрозуміло на якій мові і про що зі мною можна говорити. Нормальні речі.

Далі ми зібралися всі дружно в машину Лона і поїхали в центр міста в ресторан. Їхали десь годину. Запізнилися, але столик нас ще чекав. Ресторан виявився шикарним і навіть мав оцінку одного з кращих (маю на увазі, що тут ресторани критикують спеціальні організації, «Рататуй» пам’ятаєте?).

Офіціанти – поважні дядьки, той що здебільшого нас обслуговував – так тарив нас, що в мене вуха в’яли: і те у них, і се, і все таке смачне… Час від часу відчував себе повним лохом, якщо чесно, але старався триматися. Замовили спочатку випивку. Я від пива відмовився, мені принесли мінералку. Мінералкою її звичайно не назвеш – скоріше вода з бульбашками. І шматочки лимона… Намагалися пояснити мені, що то таке – мінеральна вода і що робиться вона у Франціїї. От село, подумав, не знають що то таке справжня мінералка і де її бадяжать… )))) Лон пив пиво (я йому Стелу Артуа порадив, але її не було, то він пив якесь місцеве), а Грег з… «дівчатами» пили вино. Коротше меню (тут я теж почував себе дикарем – «смотрю в кнігу – віжу фігу», благо Лон з Грегом зрозуміли і все пояснили, по ходу обсудили українську кухню і традиції, віросповідання і т.ін) складається з простого розвороту. Як мені пояснили: зліва типу комплексного меню, а справа – те що можна ще дозамовити чи змінити в комплексному меню. Я вибрав суп і якийсь ньюйоркський стек. Поки готувалося те що кожен замовив, нам принесли на величезній тарілці шпажки з курятиною, трохи стейка, булочки, соус якийсь, морепродукти, салатик і т.д. Ми вже були такі голодні, що це буквально змели зі столу… Все перепробував, вже і ситий був тим і забув про те, що попереду ще суп з «другим». Тільки ми це доїли, перекинулися пару слів – принесли суп. До речі, їду приносять всім одночасно, так що не потрібно втикати на сусіда, як він давиться… ))) Поїв суп. Порція пацаняча, але без хліба, тому пішла як «діти в школу». 5 хвилин перерви і приносять «друге». Я попросив стейк приготовлений повністю (є ще «мідл», «вері лайт» це навіприговлене м'ясо, і м’ясо практично з кров’ю).  Суть не в тому, такого куска м’яса я ще напевно ніколи не їв. Без жиринки, дуже смачно приготовлений, (щось схоже на наш шашлик, але одним куском і не жирний, але м’який) з дуже смачним соусом, пюре і тушеними овочами, які я не їв. Лон сказав, що я поїв як нормальний мужик, картошку і м'ясо, а овочі залишив… ))) Ще пригостив мене зі свого блюда креветками і лобстерами (теж дуже смачно приготованими)… Я все поїв, чесно. Але так нажерся… Та всі наїлися і вже нікому нікуди не хотілося йти. Обід плавно перейшов в вечерю. Сходив в туалет, де вдруге відчув себе лохом. Зайшов, а там ялинка ряжена. )))

Поговорили, ще поїли пирожено (не знаю вже куди влізло) і поїхали в офіс. В офісі зайшли і тут нам Грег з Лоном вручили подарунки: повний пакунок солодощів і картку WalMart з п’ятдесятьма баксами на рахунку. Мені так було приємно, що навіть не можу передати. Не за подарунки, а ту увагу, що мені приділили. Я там працюю менше тижня, а мені стільки уваги і подарунків. В загальному я щасливий, що маю цю роботу, таких керівників і колектив.

В загалі з роботою мені дуже повезло. Не думайте, що тут жити легко і все стається так, як захочеш. За все треба платити і немалі гроші, а ці гроші треба заробляти, з неба вони не падуть просто так. І криза тут теж є і причому вона тільки приходить. Підприємства зупиняються і людей звільняють тисячами. Лон розповідав, що у його дівчини на роботі (якась фабрика невелика) спочатку сказали людям що вони вільні за свій рахунок один день у місяць, а в минулий четвер 80% працівників просто сказали, що вони звільнені. Нормально? І це перед самим Різдвом і Новим роком. А у людей місячні платежі, кредити, страховки, сім’ї які треба кормити і вчити. Нема роботи і прибутків – жопа.

Четвер. У четвер зранку у мене тест на водіння. Не хочу про нього розповідати бо я його завалив. Якесь вузькоглазе мудило жіночого роду всілося в мою кралю і казало куди мені їхати. Тест я завалив зробивши дві помилки. До речі, не вірте тому, що написано в правилах, що екзаменатор не має права і не буде вас провокувати робити щось не по правилам. Мене ця сучка спровокувала двічі. Перший раз сказала зупинитися на самому виїзді. Я сказав, що тут зупинитися не можу бо буду блокувати виїзд і зупинився далі. Це вона за помилку не зарахувала. Другий раз вона мене спровокувала на хайвеї. Виїхали ми нормально, полоси міняв теж нормально. Попросила поміняти полосу на одну вліво, а потім ще на одну вліво. Не питання, всюди тримав швидкість 90, як по правилам і інструктор казав, а вона… вписала мені як помилку, що я дуже повільно рухався на лінії на котрій треба рухатись 100 км/год. Нормально? Страшенно був розстроєний. Шеф казав, що якби я їхав, наприклад 102 км/год, написала би «спідінг» - перевищення швидкості. Ну а далі вже чисто моя помилка яку визнаю, допустив по своїй вині. З’їхали ми з хайвея плавно в місто і я «залетів» на вулицю зі швидкістю 72 км/год. Тут вона не розгубилася і сказала «Містер, ви хіба не бачите знак обмеження швидкості 60???» Бля…

Приїхали. Вона мені ще раз згадала перевищення швидкості в місті і що я дуже повільний на лівій полосі хайвея… Пішов розчарований і записався на другу спробу, але вже тільки маю право на G2 права здавати. Потім в любий час на G.

П’ятниця. Зранку морозець і пішов сніг. Сніг падав цілий день. Ось вона канадська зима! Дуже гарно на вулицях. «Дівки» з офісу бралися за голову що то буде, а я був довольний як слон. От справжній драйв-тест для кралі буде… До кінця дня – машину геть замело. Шеф спитав чи маю я щітку, щоб машину почистити. Я ще нич не маю. Він мені машину розгрібав! Кажу – нормальний мужик. Я зразу включив повний привід і поїхав як ні в чому не було. Виїхав на дорогу всю в снігу і на газ… Всі машини позаду. Консервні банки плелися, а я валив 80 і не менше. Виїхав на хайвей – там те саме. Одна шеренга нещасть по лівій стороні і 5 полос в снігу для нормальних машин. Зі мною рівнялися тільки форди Ф150 і Шевроле здорові. Все. Я тааааааакий кайф отримав від їзди… Теж передати неможливо. Думаю мене зрозуміє тільки водій, який побував у такі й же ситуації. Аварій по дорозі теж неміряно. Особливо на виїзді і з’їзді з хайвеїв. Я навіть намагався щось сфотографувати, але моя мильниця вже зовсім нич не вигрібає. (Зара гляну на ті фото, може щось і вийшло)   

Субота. Сьогодні пішли в Canadian Tire – там купили один одному поді руки на Різдво. Я собі ще купив щітку (щоб чистити машину від снігу), водичку, що не замерзає, чехол на руль. Потім поїхали ще в один величезний молл. Так день і пройшов.

Ще з новин – оформив кредитку і відкрив заощаджу вальний рахунок (мені його відкрили фактично в загрузку). Кредитка прийде поштою через тиждень-два. Зможу будувати свою кредитну історію. Для початку мені дали 1000 баксів кредиту. Це зовсім не погано, оскільки не кожному приїжджому дають таку суму. Але показав договір з роботодавцем і менеджер попався нормальним, то ми з ним швидко все владнали.

А ще приходила тьотінька із страхової компанії – взяла в мене кров з вени на аналіз, зважила мене, поміряла, я їй ще в баночку націдив. Коротше – знають про тебе все тут. А якщо найдуть в тебе якісь проблеми – пиши «пропало», будеш тільки на ту страховку і працювати. Ще одна щомісячна обов’язкова сплата. Не все тут гарно, просто і легко, як здається. Я не про те, що з мене впали рожеві окуляри, чи я розчарувався в чомусь… зовсім ні, власне я на це розрахував, просто не хочу щоб з моїх слів котрі я пишу у цьому журналі подумалось що тут зовсім немає проблем. Проблеми є завжди, а коли їх немає, то ми створюємо їх собі самі. Навіть наші бажання і мрії – це вже проблеми. Но нє?