Привіт. Видалася вільна годинка для чергового мемуара. :)

 Як відсвяткували Новий рік. Вихідних було 4 дні: 1, 2 + субота, неділя. Ввечері сіли за стіл, не в 12 ночі, звичайно. Ближче до нашого нового року :). Ми були голодні і зі столу вже дуже смачно пахло. Не втрималися і пішли святкувати. Я випив трохи вина. Було і Олів’є.  Всього вже не пам’ятаю. Зустрічали дома і нікуди не пішли. Ми і не збиралися, але як прийшла 12 година мені дуже закортіло кудись піти. Справа в тому, що ми дивилися тікання годинника в прямій трансляції з  Times Square у New York, само собою такий настрій не міг не передатися

 
Потім ще послухав музичку. Виявилося, що в новорічну ніч дев’ятигодинний сет «крутив» Tiësto в тому ж таки Нью Йорку.

 
Ще більше захотілось кудись піти. Так просидів не пам’ятаю до якої години ранку і пішов спати. Так що канадський Новий рік я зустрів в Інтернеті. )))

Ну а з першого числа взявся за пошуки квартири. Точніше місця проживання, апартаментів! ))) Непроста ця задача, скажу вам. У мене всі вихідні на це пішли. Сотні об’яв передивитися, відфільтрувати, відкинути, записати декілька, передзвонити, домовитися про зустріч, подивитися відмовитися, розчаруватися, а завтра – все з початку. В суботу 3-го числа я прокинувся зі страшенною головною біллю. В мене вже давно так голова не боліла, як в той день. Перепробував все. Лежав трохи, випив міцного чаю щоб тиск піднявся – ше гірше стало. Не знав куди себе дівати, як сісти і що робити, щоб та біль хоч трохи притупилася. В такі моменти розумієш, що без нормального самопочуття – нічого тобі не треба, головне – це здоров’я. Але це не зупинило нас з Золтаном піти і дивитися чергові квартири. По дорозі зашли в фармацевтичний магазин, шукали щось на наш аспірин схоже. Найшли – 17-20 баксів. Я відмовився, краще нехай голова сама пройде ніж глотати незрозуміло яку хімію пендосів. Ввечері пришли і я випив меленьке пиво – Стеллу. Хочете вірте, хочете ні, а головний біль який так довго мучив – як рукою зняло. В мене аж настрій піднявся. І в неділю я вже був на ногах як «огурчик»!

Погода в ці дні сама різна. Міняється кожен день. То сніг валить, то вітер страшенний, то дощ, то мороз і знову сніг. Але зима гарна. Дуже оперативно прибирають тут дороги і парковки. І солі не жаліють. Сиплють і сиплють. Хімічна вона якась - асфальт навіть роз’їдає… ))))  Жартую, але дорога біла не від снігу, а від солі.

Машинка (тху-тьху-тьху, тричі по столу дерев’яному) поводить себе дуже гарно. Задоволений. Єдиний мінус – жре бензину, як би його ніколи не бачила. Ціни на бензин скачуть кожен день в межах 20 центів. Був уже навіть по 75 центів чи по 65 (!) а тепер знову подорожчав 76-79 центів. Ну а я самий дорогий все одно продовжу купувати – звичка з України зосталась. ))) Кілометри клацають…

6-го здав на права! G2 поки-що отримав і записався одразу на G. Приїжджаю значить на 3 РМ кажу, що я тут і йду в машину молитися, щоб тільки не те вузькооке опудало приймало. Приїжджати треба за півгодини, тому часу перенервувати було досить. Так от, вже підходить час, що і до мене мають підійти і бачу під’їжджає машина, а в ній – вона(воно)! Зупинилися і вона тарить водія. Ну думаю, не здав, попав пацан. Так і є! Вона йому хвилини 4 пояснювала, що він не водій і що йому рано ще за руль сідати, а чувак сидів в шоці… Я себе згадав і думаю, не дай Бог наступним буду я. Скажу, що погано себе почуваю – здам наступного разу… ))) Але нічого, пронесло, воно пішло у  іншу машину – ще комусь не повезло. А до мене підійшов нормальний мужик, поздоровався за руку (це тут рідкість, рукостискання тут при вітанні не принята – це мені теж було дуже незвично), заспокоїв, сказав, що провокувати не буде, просто їхати туди куди він скаже і все. Поїхали. Дуже чітко говорив куди повернути і двічі. Я, чесно кажучи, переживав дуже. В самому кінці допустив одну помилку – на перехресті зайняв неправильну лінію. Як доїжджали він запитав чи я ще дихаю… ))) Трохи розрядив обстановку. Попросив запаркуватись між двома машинами задом. Заїхав без проблем. Він мене привітав із здачею і побажав безпечно їздити. Ітого одна помилка і права в кишені. Тепер ще G здати і я повноцінний водій. В принципі я можу їздити і на G2. Воно дає обмеження у вмісті алкоголю в крові під час керування і з 12 ночі до 5 ранку – хайвеї для мене закриті. З іншої сторони це вже для мене принципово отримати ті права. І сподіваюсь, що страховка менша буде. Час покаже. Їжджу уже спокійно, на тих самих хайвеях. На роботу їду вже на автопілоті, думаю про щось своє і не напрягаюсть. До речі, вміння нагло вклинюватись з України тут ще й як пригодилось, тут без цього важко. Але решта – ні-ні. Не мож нарушати. Всюди камери. Практично через один світлофор. Все фіксується, все автоматично в конвертик роздруківка і поштою штраф. Нарушай і плати, доки права не заберуть. Тому порядок. Права отримати не просто, а загубити з тяжкими наслідками – раз плюнути. Так що на святий вечір я отримав в подарунок права.    

На десяту вечора поїхали ми в церкву. Українська. Не пам’ятаю назви, якщо чесно. Невелика, але гарна. Архітектура, точно не нашої церкви, але щось все-таки наближено. Дуже приємна атмосфера. Тихо і спокійно. Старовинних ікон мало. На стінах – святі. Все в теплих пастельних тонах. Я звернув увагу, що чорного кольору практично не було, художник намагався все передати відтінками і в нього непогано вишло. Це вітражів багато і ламп. Дуже хороша акустика. Я поставив свічку. Помолилися. Послухали службу. Все українською мовою. Багато вірян були у вишиванках. Потім заспівали декілька колядок і розійшлись. Вийшли, а на вулиці вже купа снігу – заметіль. Пришли додому пів першої ночі і спати – зранку ж на роботу.

Вчора пришла моя Visa – кредитна картка. Мар’яна привітала – тепер я справжній канадець. Можу будувати свою кредитну історію і тим самим заробляти довіру на великий кредит. Скажу одразу, що кредитку тут теж не так просто дають новоприбулим. І неважливо скільки ти грошей з собою привіз чи поклав на рахунок в банку. Вважається, що як поклав, так завтра можеш і зняти і прострати. Тобто, щоб отримати кредитку треба мати джерело прибутку, тобто роботу. Я ходив у банк і показав свою трудову угоду і мені дали кредитку з 1000 баксів. Це навіть дуже не погано. Оформлялася вона близько двох тижнів. Спочатку пришли якісь папери з пропозицією застрахуватися, потім пін-код, а от вчора – сама кредитка.

Ще вчора ми їздили підписувати договір оренди. В суботу, коли мене боліла голова, ми знайшли апартменти в одному будиночку. Після того всього, що ми бачили перед цими, цей бейсмент нам здався таким гарним, що я «загорівся». Будинок новий. Бейсмент відповідно теж. Там ще ніхто не жив взвгвлі. Ще фарбою все пахне. Повноцінна ванна. Своя окрема Laundry – пральна машина і сушилка (тут ніхто не вивішує білизну як у нас… )))  - теж нові. Нова кухня. 14-го числа мають привезти холодильник і плиту. Невеличка кімната (лівінгрум), яка плавно переходить в кухню барстойкою, і спальня. Теж невелика. В спальні два невеличких вікна, шафа вбудована в стіну з дзеркальними дверми. В коридорі є ще шафа. В кімнатах – ламінат, на кухні, коридорі – плитка. Мені дуже сподобався цей бесмент тим, що у новому будинку, ще ніхто там не жив і що це на самій окраїні села біля Торонто. До роботи менше 10 км. В орендну плату включено все: вода, електрика, тепло, парковка і швидкісний Інтернет (попросили фільми не качати ))) ) Питав у страховика – страховка на машину в цьому районі підніметься на 12-14 баксів. Є і мінуси. Низькі потолки, дуже мало сонячного світла, шум від кімнати, де стоїть котел, і прекрасно чути, якщо хтось гупає на першому поверсі… Благо там живе літня пара, яка, як мене запевнили, веде себе дуже тихо. Є ще якийсь пацан, але він тут живе влітку і зимою – решту часу учиться. Сім’я – араби. В селі є їхня мечеть. Гарно ввечері освітлюється. :) Рядом ще невелике село Річмонд Хілл (ну десь з наш Ужгород). Вот там дуже гарні будиночки. Бачили подвір’я зі справжнім возом і конем-куклою.  Дуже гарні подвір’я і будиночки. Там дивилися теж бейсмент – дуже малий. Що таке бейсмент? Це майже підвал. Точніше вже не підвал і ще не поверх. Цокольний поверх. Половина поверху в землі. Чому бейсмент? – Тому що орендна плата зросла неймовірно. Такої ціни, як Золтани платять більше нема. В цьому районі (де зара живем) – найдешевша оренда. Тепер така квартира коштує 865 баксів в місяць + електрика + телефон + Інтернет +паркова + стірка+бензин на дорОгу на роботу (в день 60 км). Виходить стільки, що я боюсь, що не потяну… Тому про повноцінну квартиру довелося забути щонайменше на півроку-рік і шукати чистий, більш-менш світлий бейсмент в тихому і головне безпечному районі недалеко від роботи. Вчора забрав договір для того щоб підписати. Довго переписувався з власником – коли ми дивилися квартиру – розмовляли з Золтаном російською. Думаю це їх налякало. Тому вони ще понеділок-вівторок  «ламалися» давати чи ні мені в оренду. Взагалі росіян тут бояться, вважать що вони наркодиллери всі поголовно або просто злодії. Але все добре,  що добре закінчується. В неділю маю заплатити за перший і останній місяць (якщо розриваєш договір завчасно - місячна орендна плата залишається у власника) і отримати ключі. Планується ще поїздка по магазинам. Стільки всього треба купити… В першу чергу – ліжко. Так що в суботу їду в Sleep Country і інші магазини за покупками. Переїзд планується на 15-те число. :) А 16-го тест на G. Знову стислий графік.

Шеф лиш сьогодні приїхав. Я вже почав жаліти, що подарив йому пляшку горілки… ))) Насправді просто він загуляв, а коли додому їхати пішли снігопади. От він і сидів у Монреалі і звідти давав завдання. Робота подобається. Для роботи є все. Правда стомлююсь під кінець робочого дня. Нафіга мені ті два монітори? Купив сьогодні моркву – буду гризти, для очей корисно. З сайтом розбрався практично. Роботи з ним неміряно. Колектив – супер. Грег (напарник шефа з Монреаля) замовив всім вебкамери – так що тепер будем ще дивитись один на одного, не тільки говорити. Вони чудово розуміють мою проблему з мовою, тому спеціально з будь-якого приводу дзвонять мені заставляють мене спілкуватись. Я їм намагаюся більше писати. Вони бачать, що пишу я нормально, а говорити – не хочу. От і мучають розмовами. Цим я теж задоволений, тому я і йшов до справжніх американців на роботу, щоб вивчити мову. Хоча які вони американці? Я ще не бачив тут жодного справжнього американця… )))

Щось я розписався. Спати пора. Вам гарного дня, а мені добраніч. Скучаю за вами дуже. Па!