Навіть не знаю з чого почати. Навіть боюсь, бо то на довго… Всього не опишеш, вже і не згадаєш всього. Але спробую.

З чого почалось. Почалось все з мого приїзду сюди. Ні навіть раніше, ще коли я був в Україні, друзі не відмовилися прийняти мене в гості і розділити їх житло. Мене зустріли в аеропорту, мене довезли на таксі, помогли із сумками, все пам’ятаю як зараз. Як я себе почував? Я переживав що загублюся, як буду жити в такому великому місті – де жодної людини крім двох друзів не знаю? Ладно, якби ще мову знав. А так – як сліпий з відкритими очима.
 

Помогли з документами, сказали що і де треба оформити в першу чергу, що далі робити. Дали Інтернет (я без нього не можу). Та що там – навіть кормили мене!
 

Все це отримав безкоштовно! З мене не взяли ні цента. Шапку долу перед ними. За 12 тижнів ми так звикли один до одного, що тепер скучаємо. Приходиш додому і все не так… Тиждень пролетів швидко – клопотів багато. Але коли сядеш відпочити, чи просто задумаєшся – все… треба себе чимось займати. Інакше – депресія і зіпсований настрій.
 

Без друзів ми справді ніхто. Не те щоби ніхто – але одна людина би не вижила, це точно.

Що я хотів цим сказати? Я хотів подякувати Золтанам (я їх так називаю, сам не знаю чому, але мені подобається) за їх допомогу. Сподіваюсь що колись у мене буде можливість їм якось віддячити. Добре запам’ятав слова Мар’яни: «нам нічого від тебе не треба, нам свого часу допомогли і я мріяла про те, щоб мати можливість комусь теж так допомогти»… Але ж я то знаю що їм помогли не так як вони мені… 
 

Переїхав минулої суботи, рівно тиждень тому. Не знав за що братися. Всі мої манатки влізли в машину за раз. :) Більше того, влізло навіть ліжко з матрацом, яке знову ж таки позичили Товти. Приїхав розгрузив все, перевірив чи робить новий холодильник і плита і поїхав за покупками. Мені треба було купити практично все. Не треба було лиш одяг і каструлі. В першу чергу, звичайно, їда. В перший і другий день я купив дуже багато, перед першими покупками навіть не складав списку, який смисл, якщо в тебе нічого немає, правильно? Список тільки склав вже після того як розкладав по місцям куплене. Коротше – вийшло багато і по речам і по грошам. Вже залишилось купити небагато, але то вже не так «горить» і ті речі дорогі, треба ще малость підзаробити.

[замахався тайпати, пішов спати, завтра продовжить…]
 

[JAN-25]

Так от, переїхавши я не знав за що братися. Візьмусь за одне – а воно тягне за собою інше і вже не пам’ятаєш навіщо ти це робиш, чи що робив спершу. Ну нічого, я справився, все перемив, розклав по місяцям (чи де найшов місце ))) ).

Вихідні пройшли дуже швидко, я всього і не встиг. В понеділок на роботу. На новому місці не спиться. Чуєш звуки до яких не звик… Не виспався. Далі знову домашні клопоти і головне – готувати собі їжу… Зварив бульйон і він получився з першого разу! І не поганий! ))) Його мені вистачило на цілий тиждень. )

Так тиждень і пролетів. Зранку швидко на роботу, на роботі затримуєшся, бо не встигаємо, додому вже стомлений. Поїв, ще щось поробив і спати. Дедалі сплю краще. До всього можна звикнути.

Спочатку і холодно було. Власники якісь мусульмани, а ті якогось чуда холоду не бояться взагалі. Серед тижня якось зранку бачив жінку в тапочках на босу ногу, а на дворі не те що тільки сніг лежить, так ще мороз -18. А їй пофіг. Ну я, звичайно, не мусульманин і гарно нажалівся, що житло ніфіга не тепле і якщо не піднімуть температуру, то куплю обігрівач і буду ним грітись. Подіяло. Правда я помітив, що вдень все одно виключають, а коли я прихожу – то включають швиденько… ))) В загальному з цією проблемою порішили.

 

На рахунок погоди. Дуже гарна зима. Сніг є і не тане, а тільки падає. Вражає як може мінятися різко погода і температура. На початку тижня були морози, під кінець потепліло вдень до +1, а в ніч з п’ятниці на суботу впала до -19, а відчуття, як -25.

 

В п’ятницю спілкувався з колегами програмістами-китайцями (в прямому і переносному значенні цього слова) по телефону. Я матюкався. Після розмови запитав шефа скільки вони в Канаді. Виявляється більше трьох років! За цей час можна було не тільки англійську вивчити, але й французьку перфектно. В загальному попередження Золтана справдилося: тут почути нормальну англійську мову – досить важко. Стільки емігрантів і так паршиво говорять… Шеф відмінно говорить на трьох мовах: німецькій, французькій і англійській. Так що є в кого вчитися. Сказав мені, що буду тоді лиш добре говорити, коли буду мислити на цій мові. До речі, собаки на фотках - то його. Обидві розумні, класні і послушні.

 

Навчився користуватись круїз контролем. І не думав, що то така класна штука! Моментом звик. І тепер користуюсь на хайвеях просто чудо. До речі, став набагато спокійніше їздити і краще орієнтуватися. З GPS-ом їжджу тільки в нові місця, а на роботу, додому, до Золтанів можу вже добратися і без нього. По дорозі вже дивлюсь і по сторонам, не тільки на машину, що спереду і знаки. Коротше – все переходить на підсвідомість. В середу вранці був дуже гарний схід сонця. Зранку мороз, чисте-чисте голубе-голубе небо і сходить сонце. Все блистить і світиться. В мене аж настрій так піднявся… Пожалів, що фотоапарат не взяв. Та він би і не передав того всього. Наступного ранку взяв фотоапарат. Пішов легкий сніг. Я пофоркав з машини село, в я кому живу. Близько дитсадок і школа, магазини великі, трохи далеко, але на машині – близько. Кольори регіону: білий, жовтий і блакитний. Це все що нагадує про Україну. ))) Взагалі росіян тут багато. В магазині від кожного четвертого-пятого чую російську мову.

 

А-а-а. На днях же ж Обама присягу приймав. Скільки радості, скільки новин, скільки честі. Не людина, а ідол якийсь. Я відверто зрозуміти не можу, чого канадці так йому радіють і приділяють стільки уваги. Обама приняв присягу, він так говорив, він сяк дивився, в Обами сьогодні перший робочий день, він із сім’єю переїхали у Вашингтон, у нього погасло світло на другому поверсі, напевно пішов спати перед важким трудовим днем… і т.д. Ще б веб-камеру йому в ліжко поставили. Щоб всі знали – в Обами встав! Ну ще розумію двох дівчат кірзових – президент нігер, родич по пальмі. Але чого білі так радіють? Мар’яна, по словам Золтана, казала, що всі дівчата в школі теж такі раді, що пісяють кип’ятком. Чому??? Потроху став собі пояснювати причину вже під кінець тижня, слухаючи новини. Виявляється, вони всі чекають месію, який за мить вирішить їх економічну кризу! ))) Вся Америка живе в кредит. А тут втрачає роботу велика кількість населення. Нема роботи, немає чим погашати кредит, немає чим погашати кредит за машину, за житло, за телевізор, холодильник і взагалі все – то віддавай їх… І тут пішло поїхало… Всі перестають купляти, бо перестають бути платоспроможними. Перестають купувати, втрачає сенс виробництво. Зупиняється виробництво – звільняють народ. І так по колу, получається сніжна лавина. Про неї всі мовчать, але всі знають. Чому мовчать? Тому що ніхто не знає що робити. З чого все почалось? Я думаю з нафти і кредитної схеми Америки (США + Канада). Коли ціна на нафту в 2008 році почала бити рекорди, то тут навіть і не задумалися над цим. Вся Америка їздить просто неміряно багато спалюючи пального і за день долаючи шокуючи для Європи відстані. На роботу кожен день в ОДНУ сторону можуть їздити по 100 км. Це раз. По-друге біля кожного будинку щонайменше 2 автомобілі. У декого два на людину! По-третє – об’єми двигунів. У саму кончену консервну банку ставлять 2,8 л! у джипи по 5 л!!! Та хто таке потягне? Нафта з Ірака не допомогла… Все. Немає дешевого пального, і вже не буде. Хто буде купляти машини з такими літражами? Ніхто не купляє машини – автомобільна промисловість зупинилася. Ну а далі все поїхало і закрутилось. В чергу стала іпотечне і довгострокове кредитування. Люди почали віддавати свої машини і квартири. Думаєте вони потрібні банкам? Кому ці банки їх продадуть? Давай придумовувати як би залишити ці квартири власникам, але і щоб гроші вони платили. Як так зробити? Давайте відкладемо платіж на два місяці, можливо ви знайдете гроші і залишитесь у своєму будиночку зі своєю машиною. Ура! Супер! Тільки маленька поправочка, через два місяці ви повинні сплатити заборгованість по зовсім іншій ставці… Жопа! А, до речі, в Америці, на скільки мені відомо, немає державного банку! Всі банки комерційні! І що? А те що навіть уряд для своїх потреб врегулювання економікою зичить гроші у комерційних банках!!! Продовжувати? Не важко здогадатися після цього кому насправді належить влада.

 

Недавно Золтан дав цікаву задачку. (він тепер експерт по кризовій ситуації і готується до гірших часів :) ) Так от, шановні, може в когось є відповідь? Мені дуже цікаво. От банки дають довгострокові кредити на нерухомість, автомобілі і взагалі цінні речі. Ці речі мають свою ціну. Ціна товару – еквівалент кількості грошей. Щ о служить еталоном вартості купюри – ніхто не знає. Колись це був так званий золотий запас країни. Але не відходимо від теми. Значить будинок допустим коштує 300 тис. баксів. Це його вартість. Але ви берете позику з 15-20% і фактично переплачуєте за будинок. Його вартість не змінилася, але ви переплатили банку 20% вартості! Де ці гроші? Зароблені? Так, зароблені, так це послуга, але де еквівалент втілений в товарі? Ці гроші не могли просто з неба впасти? Скажете інфляція – поглинає якраз цей надлишок грошової маси. Фіг там! Інфляція у 8% крах економіці (так, знаю, що не для України, в українців просто свій станок для штампування грошей є… ))). Так от 18-20% і 8% якось не в’яжеться, правда? То де діваються гроші? Точніше звідки вони беруться??? Дуже цікаво. Можливо відповідь проста, бо я не економіст, але я готовий посперечатися. :)

 

Хімічна водичка. Ще як жив у Золтана на свята у нас біло стільки їжі і випивки, що все не залізло в холодильник. Вирішили частину покласти на балкон – чим не холодильник? Так от Золтан якось витягнув з «холодильника» замерлі СОЛЕНІ огірки і місцеву водичку типу Спрайта. Так от, солені огірки замерзли, а солодка водичка – ні! ))) От так от..

 

Вчора ходили святкувати день народження Золтана у стейкхауз. Шикарне місце. (Див. фотки) Дуже сподобалось. Коли заходили – було напівпорожнє, а коли виходили – вже черга. І стейк сподобався. Жаль, що пити не мож. Мене кортіло, якщо чесно бахнути з Золтаном за його здоров’я. А після стейку – десерт. Шикарний чізкейк. Ще такого не їв. Каже Золтан, що я просто маю спробувати справжнє американське блюдо від якого попа росте. ))) Потім поїхав додому по нічному Торонто. Дуже гарне коли світиться все. Гарне. На швидкості, та й просто так – моя мильниця не може сфоткати, тому маємо те, що маємо.

 

Сьогодні зварив грибів суп. Ще не спробував, але виглядає апетитно. А ще привезли матрац, чехол до нього і коробку (під нього). Коробка не влізла в мій бесмент. Сказали щоб передзвонив в магазин і замовив роздільну.

 

Вот. Ну все. Багато чого упустив, але і так не мало вишло. Мені ще треба посуду перемити і машину переставити. І спати! (На помилки бажано не звертати уваги, або пробачити – ніколи не перечитую те, що написав)

Ах, фотки! )))

Перший день переїзду. І другий.
 

Будинок в якому живу, Sherlock і Zeus, мій бульйон
 

 

Дорогою до орботи, селуха в якій живу, офіс і моє робоче місце
 

 

День народження Золтана, Toronto, HWY 401; Вечеря в The KEG (steakhouse)
 

 

Супер грибовий суп.     І матрац який купив більше тижня тому і лиш сьогодні привезли. Коробка під матрац невлізла в двері. попросили змінити замовлення на розділену на дві частини...