Ходив сьогодні в Генеральне консульство України. І обламався. По-перше, я пізно вийшов і щоб встигнути дати права на переклад треба було щоб банк швидко мені видав Money Order або сертифікований чек на 40 канадських доларів – рівно стільки наші «деруть» в консульстві за переклад. Ну нічого, без цього папірця мені не отримати повноцінних прав на водіння. А переклад водійських прав є підтвердження стажу водія.

Задум був такий, що я йду в найближче відділення що знаходиться біля консулату, оформляю манейордер чи чек і біжу в консульство. І от підхожу до філії банку і читаю вибачення… Вони сьогодні зачинені - Remembrance Day (день пам’яті загиблих у війнах. У яких? – Поняття не маю. Але всі чесно ходять з прикріпленими на одязі червоними квіточками). Блін, знову не повезло. Я біжу далі, до найближчого відділення, приблизно за 2 км, розумію, що то не відділення, а просто банкомат. Розумі, що вже нікуди не встигаю, повертаюсь назад… Піду післязавтра.

Внаслідок подорожі – звернув увагу, як за своїми домашніми улюбленцями канадці чесно прибирають… От наробила така здорова собачка прямо на стежці, хазяїн чесно бере куль очок і все збирає… Вот так вот. У багатьох напевно відпадає бажання тримати тут собаку. Хоча тут є навіть спеціальна професія – людина, що вигулює собак. З іншої сторони, якщо є двір, то чому б і не тримати собаку у дворі?

У автобусах є кондиціонер. І здається навіть клімат-контроль. Більше того, час від часу (можливо раз на маршруті, а можливо це залежить від водія) автобус просто продувається свіжим повітрям. Прикольно так…

Починаю більш-менш орієнтуватися вже в автобусах і метро – просто треба орієнтуватися по сторонам світу, де ти знаходишся і тоді все стає на свої місця.

А ще сьогодні дико болить голова. Не знаю чому, мабуть буде щось завтра падати. Похолодало

Що вдалося зробити.

Ще в аеропорту заповнилися форми для отримання картки постійно-проживаючого в Канаді (Permanent Resident Card, здається так).

Через день чи два знайшов найближчий державний сервісний центр (чи соціальна служба, я так і не зрозумів що то таке…, http://www.servicecanada.gc.ca) і зареєструвався там для отримання Social Insurance Number (SIN), а точніше – отримав його там. Правда тільки на папері, а пластикову картку з номером пообіцяли надіслати протягом двох тижнів. Це номер соціального страхування, як в нас ідентифікаційний. Без нього нікуди. Оскільки за цим номером підприємство платить за вас податки і ви сплачуєте їх. Тобто без номеру офіційної роботи можна не шукати. :)

Одразу вийшовши з цієї служби через два будинки – банк в якому відкрив рахунок. Взагалі в Канаді біля десятка найбільш відомих банків і їх вистачає. Банк я довго не вибирав – друзі написали список найпопулярніших банків, я глипнув, запитав в якому банку у них рахунок і відкрив у тому банку. В принципі, я відкрив тільки дебетовий рахунок, тому можу ще вибирати інші банки для інших рахунків. Та й в взагалі, можна відкрити рахунки хоч у всіх 10 банках, головне, щоб вам подобалися умови. Почитавши статтю http://bin.com.ua/templates/analitic_article.shtml?id=40519 стає зрозуміло, що варто шукати найвигідніші умови для кожного рахунку в різних банках, оскільки всі рахунки тримати в одному банку – не вигідно, банк, як люба комерційна структура, має ж на чомусь заробляти. Ви спитаєте які рахунки ще є? Я вже здається писав: дебетовий – самий простий, на якому просто зберігаються гроші (на нього дають картку, якою можна розраховуватися будь-де); кредитний, або як тут модно називати VISA – це рахунок, на якому невеликі гроші і ви постійно залазите по ньому в борги кредитні від банку. Навіщо? Все дуже просто – щоб будувати собі кредитну історію імідж, рекомендацію, репутацію. Купляючи щось, ви постійно зичите у банка гроші, але раз у місяць чи навіть двічі, ви гарно перекидуєте гроші з дебетового рахунку на кредитний і гасите кредит (більшість це робить через Інтернет, тут, як я вже писав, все роблять через Інтернет). І вуаля – ви чесна людина, якій можна довіряти, якій можна дати серйозну річ в кредит по гарному відсотку і на довший термін, чим краща у вас репутація. От всі знають, що вся Америка живе в кредит, тільки ніхто собі цього не уявляє. Точніше уявляє, тільки не правильно. А точніше не уявляють українці, бо в нас зовсім інші кредити… Так от, як вияснилось – жити в кредит – просто вигідно. І кредит беруть не просто тому що нема грошей і зичать до зарплати, а тому, що так можна заощадити. Тобто береш в кредит, повертаєш його і будуєш собі репутацію, а коли тобі справді потрібен кредит на щось вагоме, будинок наприклад, чи нову машину (б/у машини тут не дорогі зовсім, тому їх можна купити як щось таке, на якому знову ж таки можна заробити репутацію) то тобі кредит дають по дуже вигідним відсоткам і термінам. А як кажуть розумні люди: зекономлені гроші – зароблені гроші.

Далі, є Save рахунки. На скілки я зрозумів, це такі як наші депозити. Є ще спеціальні іпотечні рахунки (це кредитний рахунок на житло), пенсійні рахунки (державна пенсія і самі можете відкрити собі такий, куди будете собі на старість років відкладати гроші), страхові рахунки (рахунок страхування здоров’я, наприклад), інвестиційні рахунки (що то таке, я ще сам не рублю, можливо ви маєте акції тієї фірми, в якій працюєте наприклад і ви можете вкладати в свою ж фірму(а може і в іншу) свої кошти, але це на свій страх ризик, оскільки фірма може збанкротувати і втратите гроші, а може і навпаки, фірма заробить гроші і ви отримаєте прибуток з ваших інвестицій). Ну це я так розумію собі це. А як воно насправді – побачим.

На чому мене понесло? А на банку. Значить відкрив я тільки дебетовий рахунок – фактично гаманець. Кредитний рахунок мені ще ніхто не дасть, оскільки моя репутація по приїздк = 0. :) Прикольно, правда? Як якась ролева гра. Щоб отримати кредитний рахуном з лімітом хоча б в 500 баксів, треба заробити репутацію. Як це зробити? Треба знайти і влаштуватися на роботу. Тоді в тебе є доказ, що в тебе є джерело прибутків і зможеш гасити свій кредит. Виписка з дебетового рахунку, навіть того ж самого банку – не катить. Чому? Тому що ви можете покласти гроші на рахунок, зробити виписку, а на наступний день – зняти гроші і кудись їх, вибачте, просрати. Тобто наявність грошей на дебетовому рахунку – зовсім не причина вам довіряти і відкривати кредитний рахунок.

Знову понесло.

Далі я почав шукати роботу. Насправді роботи тут неміряно. Але і вимоги такі… Кортше роботу хоч якусь – найти не важко, головне бажання. Але ж я стільки чекав документів з посольства і взагалі переїзду до Канади не для того, щоб хоч кимось працювати, правильно? Тому сів за резюме. Резюме склав досить швидко, оскілки воно в мене вже було, треба було лише дописати останнє місце роботи, вказати нову адресу і забрати конфіденційну інформацію. Тут у вас е мають права вимагати ніякої зайвої інформації про вас. Тільки те, що самі хочете говорити. Навіть день народження вважається конфіденційною інформацією. Тому в резюме ви вказуєте лише де працювали, де вчились і ваші навички і все. Це фактично реклама вас. Далі треба було підготувати Cover letter, що то таке я сам не знав. Бізнес Інгліш… :) Коротше, це лист в якому пишете, що вас зацікавила пропозиція фірми на рахунок роботи, який ви класний спеціаліст і хочете працювати в тій чудовій фірмі, прикріплене до листа резюме описує всі ваші навички і в кінці, що ви чекаєте відповіді. Вуаля.

Склав я цього листа і почав спамити. Пришла тільки одна відповідь, чи підходить мені у вівторок пройти співбесіду. Написав відповідь, що підходить. Відписали вже вказавши адресу і запросили на інтерв’ю. Оце я вчора і ходив на нього. По дорозі двічі лоханувся з транспортом. Перший раз виходичи з автобуса – поросив трансфер. Дядько відповів, що «де ти був коли заходив в автобус?». Я відповів «Ок», але настрій вже був зіпсований. Трансфери треба брати одразу як заходиш в автобус. Ну нічого, все одно пересадка була на станції метро, де я зайшов в автобус який треба не сплативши нічого. Дорога назад – другий облом: захожу, прошу трансфер, секунди мовчанки, дивимось один на одного і нарешті каже: а платити будем? Бліііііін… знову облом. Кинув тоукен, що був у руці, отримав трансфер, вибачився. У відповідь – та все нормально, буває… Ладно, подумалось, це все від хвилювання.

Про саму співбесіду. Прийшов я вчасно, але ипен так, що часу на нервування вже не було. :) Захожу у приймальні нікого немає. Я в перший же офіс, кажу хто я і що на інтерв’ю прийшов, там якийсь компутерщик був. Каже, що окей, присядьте, я зара покличу кого треба. Пришов дядько бородатий, схожий на тих, що показують в обід по Діскавері ченел, що тримає фірму по побудові хотродів. Я одразу визначив, що то їх босс. Запросив він мене у їхній мітінгрум. Попросив присісти за стіл. Огланув я обстановку: одна стіна – величезна дошка, на якій маркером малюють всякі схеми, розробляють концепції. Друга стіна – екран для проектору. Познайомились і він почав розповідати про свою контору. Взагалі так починаються практично всі інтерв’ю, менеджери розповідають про свою фірму і рекламують її. Можуть запитати і вас про те, чи ти був на їх сайті, чи знаєш щось про них. Тут великий плюс, якщо блиснути знаннями і щось розказати, похвалити… Далі вчасно зайшов другий. Теж познайомилися. У кожного в руках моє резюме. До речі, вважається гарним тоном прийти з роздрукованим своїм резюме – можуть попросити і якщо у вас не буде його, можуть сказати: we recall you... )))  Той другий, що прийшов, виявився програмістом і якому шукають заміну. Він і завівся, показав один із проектів їх контори, над яким він і працює, і над яким в принципі мені би мало бути цікаво працювати. Розповів, показав, запитав що я знаю, чого не знаю. В загальному говорили тільки вони, а лиш махав головою, казав, що так, угу, ноу проблем… ))) Потім програмер пішов, я залишився з босом. Розпитав про попердні роботи і запитав чи я не проти пройти ще одне інтерв’ю де вони додуть якесь завдання і яке я маю зробити показавши тим самим, що я вмію.

І все. Сказали, що напишуть листа, або передзвонять. Коли? – Не сказали нич. Я в принципі задоволений.  За моєї непевності, Золтан каже, що це я навіть дуже добре пройшов інтерв’ю і треба випити 50 грам, що ми успішно і зробили ввечері. :)

Ще один великий нюанс, треба мати рекомендації від попереднього місця роботи. Знову рейтинг. Він тут потрібен всюди. У мене не попросили,, але то тільки справа часу. Треба буде писати собі самому рекомендацію. І попросити, щоб хтось відіслав її з своєї пошти. Ага, і так можна. Бюрократії тут до речі ніякої. Але рейтинги… Треба просто звикнути. До речі, рекомендацію потрібно мати навіть, якщо хочеш зняти квартиру. Да-да… Треба щоб хтось написав, що ти добросовісно платив рентну платню, не буянив і просто гарна людина. ) А якщо тільки приїхав? – тим важче, але житло найти можна. Тим більше, що до білих тут відносяться лояльніше. Але при пошуку квартири чи житла, не забувайте, що пускають тільки з першого числа місяця. В середині місяця – ніхто вас не пустить. Можна звичайно найти, але дуже довго і те пустить тільки через декілька днів. Справа в тому, що перед поселенням у житло, його підготовлюють для нових жильців – всі кімнати дезінфікують, білять по новій, підремонтовують сантехніку, вікна, двері і т.н. Якщо у вас немає рекомендацій з попереднього житла, вас скоріше за все попросять заплатити мінінму рентної плати за 6 місяців вперед. От так от. А якщо є, то тільки за два, за перший місяць і останній договору. Договори тут, в більшості випадків, підписуються на рік. Це стосується як і роботи так і винайму житла. Тому договір оренди підписуєте на рік. Звичайно, що можете зїхати і раніше, але тоді втрачаєте гроші, що платили за останній місяць + не завди вам погодяться написати в такому випадку рекомендацію. Забув сказати, що при прийомі на роботу, перед тим як підписати контракт з роботодавцем, проходите випробовувальний термін. Він може сягати трьох місяців. Зарплату отримуєте повну, але якщо ви не влаштовуєте чимось, можуть «попросити»… Бо після підписання договору, це вже не проканає… Тому і договори підписуються тільки на рік, а далі їх або пролонговують або просто розривають.

Податки із зарплати сплачує фірма як у нас. Податки тільки два, на скільки мені роповіли. Знову ж таки загальнодержавний і провінційний. А там собі вже держава ділить все по фондам. Не те що в нас… Роботодавець має заплатити податки по 4 фондам і в податкову за себе, а потім ще за кожного робітника. Але я ще не спец в податках підприємства, але переконаний, що тут простіше. Здається суть така: всі платять податки рівноцінно, в кінці року здають декларацію, де вказують які всі «бідні» і в яких пільгах потребують, держава рахує скільки треба повернути вам грошей і, увага… повертає грошима ваші пільги! Вот так вот. Це те про що в Україні тільки говрять, але ніколи не буде. )))

Поки не забув, вчора бачив спеціальний автомобіль для інвалідів. Вияснилось, що ці автомобілі перевозять інвалідів, куди ті попросять, замовити можна по телефону. Скільки коштує і чи взагалі це щось їм коштує – не знаю. Взагалі до інвалідів і до старого покоління тут ставляться дуже гуманно і поважно. В кожному підїзді є спеціана доріжка для коляски, на кожному переході – плавний спуск, метро і так далі… Коротше немає місця де б не проїхала коляска. Половину колясок,, що я бачив з електроприводом. На переходах біля шкіл стоять спеціальні люди з табличкою «стоп» цілий день, які зупиняють машини, якщо ідуть перехожі. І це при тому, що є світлофор, на якому можна викликати зелене світло натиснувши кнопку. Ось так от.

Ще бачив шкільний автобус. Прикольні такі, як у фільмах – жовті з чорними  полосками по кузову. Коли зупиняється на зупинці, спереду автобуса акурат так витягується планка така дерев’яна, щоб діти не переходили дорогу спереду автобуса, а з лівої сторони, як жабри відкривається знак «СТОП». І всі машини, що ззаду зупиняються і не мають права обігнати чи об’їхати автобус, поки діти не вийдкть, перейдуть дорогу і автобус тронеться з місця. Цікаво, правда?

Тут ще багато цікавого, наприклад вікна не такі як у нас, відкриваються або в бік, або вверх, як у мультиках… ))) Мені, наприклад, наші більше подобаються. :) Бібліотек тут купа, причому безкоштовних. Записуєшся і береш книжку на тиждень чи на два додому, чи не книжку а ДВД. В бібліотеці є також безкоштовний Інтернет. А ви коли були останній раз в бібліотеці? Скоро українці взагалі забудуть, що таке бібліотека. А тут їх просто неміряно. Церков також багато самих різних конфесій. Каже Золтан, що недалеко є спортзал. Треба буде піти, глянути. Моли – це супермаркети, але такі великі,  як наших декілька. Папір стандарту Letter, а не A4. Тому навіть фалик не дуже підходить… )))

Цікавого і незвичного багато. Але, знову ж таки, швидко до всього звикаєш і перестаєш звертати увагу.

Лади, буду закінчувати, бо вже і так мене понесло. Треба менше писати, бо забагато часу цьому приділяю, а попереду ще стільки справ…

Пишіть, не забувайте, я за вами дуже скучаю!