Вчора ходив дивитись як тут перуть. На першому поверсі є спеціальна кімната (забув як називається) там дві пральні машинки-автомати (але великі) і 4 сушилки (схоже теж на пральну машинку). За все треба платити. В машинку вставляється СмартКарта (щось схоже на картку для наших телефонів, що на вулицях) вибираєш режим прання і в тебе з картки зняли 2 бакса. Потім приходиш через півгодинки і переставляєш у сушилу все. Туди теж суєш цю картку і з тебе ще бакс з центами знімають. Приходиш ще через півгодинки (чи скільки там) і все – забирай суху білизну чи речі. Саму СмартКартку можна тут же поповнити через кредитку.
Потім ще напишу про картки. Тут у всіх декілька рахунків відкрито, дебетовий, кредитний, накопичувальний, і ще декілька. Взагалі всі носяться не з грошима в гаманці, а з різними пластиковими картками.
Ще незвична їхні ввічливість і «пардонність», всі вибачаються, перепрошують, АЛЕ намагаються і допомагають один одному.
До часу вже звик. Ще не дуже звик до мови, практично все розумію, що мені кажуть чи говорять поруч, а як самому щось сказати – впадаю в ступор… Це мене дуже хвилює. Тим більше, що сьогодні співбесіда на роботу.
По приїзду зразу не вірилось, що я вже тут. Що я вже не дома, не в Україні. Зустріли мене дуже тепло і був розпитий пузир якоїсь модної горілки. Я після першої чарки сп’янів і заплутувався язик… )))
Сходу купа нових речей, яким треба вчитися і звикати.
1. Черги і маршрути. Все продумано так (те, що тут взагалі все продумано ви будете тепер від мене постійно чути), що ти попадаєш тільки туди куди тобі треба попасти. Черги роблять зі спеціальних огорож в ширину на 2 людини і змійкою. В кінці черги – лінія, де ти чекаєш, коли хтось із персоналу не звільниться. Таким чином, біля касира, чи біля митника, чи ще когось, стоїть одна людина, а не 10 і ніхто не чує про що ти говориш. Зберігається спокій. Розумно? Ще б пак.
2. Таксі, правила дорожнього руху, чаєві. В Канаді всі їздять пристебнутими – і водій і пасажири. Якщо зупинять за те, що не пристібнуий – теж штрафують всіх + водію нараховують штрафні бали, а це вже дуже погано. І не важно де тебе штрафують – по всій країні одна база даних, яка миттєво видає всю твою історію. Порушив декілька раз – заплати штраф і йди перездавай. Таксистам, в ресторані, і будь-де де тебе обслуговують – прийнято давати чаєві.
3. Сортування сміття. Так всі знають про таке, але ж погодьтеся, що ви ніколи цього не робили. А тут це просто треба робити. Благо сміття поділяється тільки на два види – що можна пустити в переробку, а що ні.
4. Расизм. Не дай Бог нігера нігером назвати. Афроамериканці вони виявляється. Друзі кажуть, що насправді, нігери тупі і нічого не хочуть робити і вчитися не хочуть. Є, звичайно, серед них і розумні, але таких мало. Більшість нігерів на тому і «виїжджає», що звинувачують білих в расизмі. Насправді, в душі білі ненавидять чорних, а чорні – білих. Тому я одразу був попереджений на рахунок расизму.
5. Національності. Сказати, що тут якоїсь національності більше ніж іншої не можна. Тут багато всіх. І всі різні. Кажуть, що багато індусів – тому що попасти сюди вони набагато простіше ніж інші. Справа в тому, що Індія це теж колишня колонія Англії. Тому індусам відкрита зелена дорога в Англію, а звіти – і в Канаду. Багато китайців. От кого тут мало, так це корінних канадців. ))) Але в цьому є великий плюс – всі знають, як їм було коли вони сюди приїхали і допомагають один одному, намагаються порозумітись.
6. Одяг. Одяг в магазинах є, але ходять тут всі в чому попало. От вчора було досить холодно, зранку навіть сніг залітав і були припорошені машини. От вийшов я на зупинку автобусну закутаний і в шапці, і бачу – чувак в носках і шльопках/тапочках. А в аеропорту, коли прилетів, бачив канадців в шортах і футболках. Не знаю, може це пов’язано з багатонаціональністю населення Канади, але нормально (читати – «гарно» ) одягнену людину – ту не так вже й просто зустріти.
7. Транспорт. Транспортна система, та в принципі як і все тут, продумано просто шикарно. Я ще не їздив сам за рулем, і не був в машині зранку, але підозрюю, що пробок тут немає і в час пік. Тут вулиці всі практично йдуть паралельно. Місто поділено вулицями в клітинки – квартали. Орієнтуються відносно самих основних вулиць по сторонам світу. Загубитись – дуже важко.
Поки в мене немає свої машини, то повертаємось до транспорту, а точніше до громадського транспорту. Тут, в Торонто, всім громадським транспортом завідує одна компанія – це всі автобуси, тролейбуси, трамваї і… метро. Причому система побудована так, щоб ти за один «тоукен» (жетончик такий, як монетка) попав з любої точки «А» в точку «Б». Як це? А от так. Більшість автобусних маршрутів прокладені від якоїсь станції метро до іншої. От їдеш ти на автобусі, доїхав до метро – виходиш з автобуса прямо до станції метро, там сідаєш на метро (не платиш !, тобто автобуси під’їжджають до огороджених зупинок, що біля станцій метро так, що ти або можеш зайти в метро, або вийти надвір, але в такому випадку тобі треба буде ще раз кинути тоукен), вийшов на станції яка потрібна, можеш вийти надвір, або… або знову сісти безкоштовно в автобус який тебе довезе куди треба. Бувають і складніші маршрути, коли треба робити пересадку з одного маршруту на інший, тоді треба брати у водія трансфер – це такий папірець, як квиток, віддаєш його водію іншого маршруту, замість тоукена, і їдеш собі далі. Складно? Насправді ні, це просто пояснити складно, а насправді дуже класно працює. По маршруту автобуса дуже багато зупинок, але він не зупиняється якщо не має «запиту на зупинку» і нікого на зупинці. «Запит на зупинку» - це коли хтось натисне кнопку на поручнях або дьорне мотузку вздовж вікна – водію сигнал зупинитись на наступній зупинці. Про наступні зупинки повідомляє табло спереду під потолком автобуса і в голос вимовляється назва зупинки. Назви зупинок співпадають з назвами вулиць, на яких вони розташовані, якщо ж зупинок декілька, то називається і номер будинку біля якого знаходиться зупинка. Знову ж таки - дуже зручно. Зупинки всі котрі я бачив – зі скляних стінок. Дуже зручно ховатися в них від вітру і бачити що відбувається навкруги і тим самим не пропустити свій автобус.
Метро нормальне, досить чисте. Але теж в ньому торгують, як у Києві, але «точок» торгівлі 1-2 відсили. А не такий собі «Шанхай», як у Київському метро. Також метро Торонто не таке інформативне, як Київське – у Києві на кожній зупинці бачиш зупинки в кожному напрямку і в самих вагонах всюди можна знайти карту метро, а тут – зясь, нема. Да, говорять яка наступна зупинка і на самій станції є напис яка наступна зупинка, але хочеться побачити одразу весь маршрут, правильно?
8. Ціни і податки. Всі питають про ціни, особливо ціни на харчі. Якщо відверто, я ще в них і сам не рублю. Хліб по 2 бакса, здається, бензин – 93 центи літр. Друзі кажуть, що продукти зовсім не дорогі і, до речі, податок на них не сплачується. На всі інші товари податок досить суттєвий, їх два – федеральний GST і провінційний PST (http://en.wikipedia.org/wiki/Sales_taxes_in_Canada). В залежності від провінції (штату) податки різні – тому ціни і всі цінники на товарах вказані без цих податків. Це досить незручно. От бачиш ти щось за 100 баксів, а з податками воно коштує всі 118… Ну нічого, до того теж можна звикнути.
Скидки! Тут дуже класна система скидок. Ну по-перше, тут можна торгуватись навіть в магазині – правда я ще не бачив нікого, хто це робить. По друге, щочетверга з великих магазинів і супермаркетів приходять брошури з товарами, на яких акційна знижка. Знижки самі різні – деколи досягають 80% (!) відсотків. Таким чином тут все можна купити за супер-цінами, просто треба дочекатися на той товар, що хочете, знижки і все. Реклама рулить. Друзі так і роблять. Дивляться ці каталоги і вибирають, що вони куплять цього тижня.
Забув сказати, що всі чеки треба збирати і зберігати щонайменше 7 років. Ага. На початку нового року треба складати декларацію про доходи і витрати. Складно, звичайно, але в цьому є і свої плюси. Наприклад, якщо ви потратили більше ніж заробили, чи просто заробляєте мало, то держава поверне вам частину сплачених податків. До речі, один із самих страшних злочинів тут – це несплата податків.
Ще приємний нюанс – практично всі речі, якщо вони вам чимось не сподобались – можна повернути і вам зобов’язані повернути їх повну вартість. Термін повернення на різні речі – різний, коливається десь від місяця до трьох.
9. Комунікації. Мене, як компутерщика в першу чергу зацікавило яким чином тут влаштований зв’язок, телебачення, Інтернет. Як пояснили, є дві найбільші в Канаді компанії конкуренти – Bell і Rodgers. Перша – спеціалізується на передачі даних по телефонному кабелю, Rodgers – по коаксіалу. У моїх друзів – Роджерс. По всій квартирі – розетки (як для телевізійного кабеля). Причому вони всі запаралелені і в них можна тикнути любий девайс: чи то телефон, чи модем для Інтернету, чи телевізор – класно, правда?
Мобільний зв'язок ще для нас дорогий. Для мене точно. За вхідні дзвінки треба платити теж. Тому з мобілкою я не спішу. Я взяв з собою свій старенький телефон і він Працює! Знову ж таки – Роджерс. Правда тут нові стандарти – CDMA, але GSM ще є в повітрі, правда на частоті 1800. Тому можете присилати СМС – вхідні для мене безкоштовні. :) А сам дзвінок дорогий – 12-13 грн./хв., і не важливо хто телефонує: я чи мені (це роумінг МТС).
Взагалі телекомунікації тут набагато продвинутіші ніж в Україні. Зовсім інші швидкості передачі даних і ціни. Тут вже дивляться телевізор через Інтернет…
10. Енергоресурси. Ще як їхав сюди, знав, що Канада енергонезалежна країна. Знав, що в неї є практично всі свої корисні копалини. От тепер спостерігаю, що і як. Як я казав, бензин по 93 центи за літр, причому це напевно єдиний товар, на який ціна може змінюватись – поки що падає. Опалення у будинку централізоване, тому не знаю чим топлять у котельні, чи у котлі у підвалі. Газової плити тут немає, все на електриці. Але я бачив газові редуктори біля будиночків, значить все-таки, газ природній є. Також бачив лічильники на воду, але тільки у приватних будиночках. Друзі, у яких я зараз живу – за воду не платять, кажуть, що вода тут досить дешева, тому включена у рентну плату. Окремо вони платять тільки за електроенергію, телефон і Інтернет.
11. Будинки. Є райони, де є висотки, великі такі будинки і це в більшості офіси компаній. Більшість населення живе у приватних будинках. Причому вони такі гарні, що я був просто в екстазі, коли побачив. Чесно. Такі, як у фільмах американських. Ну дуже вони мені подобаються. Дуже. З вигляду вони зроблені з цегли, а насправді, як мені розповіли – це муляж. Насправді вони зроблені з дерева, гарно утеплені і ззовні чимось оббивають схожим на цеглу. Все одно – дуже гарні, маленькі і затишні. Ззаду будинку гараж і дворик. Гараж ще може бути збоку. От ззаду будинку – можеш робити, що заманеться, по ідеї, головне, щоб на тебе не пожалілись сусіди, а от спереду – має бути завжди прибрано і за деревами спереду будинку треба слідкувати. Кожне дерево стоїть на обліку і не дай Бог його спиляти. ) Ага, тому йдеш по вулиці і все таке гарне і прибране. Листя теж треба прибирати. Сам бачив. Стоять мішки спеціальні, їде машина і їх збирає – ніхто тут листя не палить. Також спереду будинку має бути прибраний сніг, знову ж таки, не дай Бог хтось навернеться – жопа тобі – засудять заштрафують і т.д. Казали, що навіть зимою, тут сухі всі дороги прибрані від снігу.
Взагалі тут дуже чисто. Я дивувався, як це так, що всі машини їздить чисті. Справа в тому, що тут немає їм від чого бути грязними, тут немає болота, немає калюж, немає грязі взагалі! Уявіть собі, що навіть травичка тут на газонах якогось яскравішого кольору ніж у нас. Насичений такий зелений колір. І вся пострижена. Ще не бачив не постриженої травички… Дуже гарно. Всюди дерева, місто насправді зеленіше ніж Ужгород. А ще бачив зранку машину, яка пилососила вулицю, уявляєте?
12. Тварини. Казали мені, що тут тварин багато. Ну як би ви повірили, як у багатомільйонному місті, де купа народу і багатоповерхівок є тварини? Але ж є! От сьогодні виходжу з під’їзду – дві білки копошаться. Настрій який думаєте після цього? Отож бо й воно. Білок тут просто неміряно. Друзі кажуть, що поближче до озера Онтаріо – ще багато чайок гусей і качок. Уявляєте? Один нюанс – тварин чіпати немож. Карається більше, ніж ти людину би образив. Розповідали друзі про історію, що гусак відганяв одного чоловіка (від гнізда скоріш за все) і почав на нього нападати… Той пожалівся комусь (чи офіцеру, чи ще комусь) – відповідь: - не чіпай гуся. ))) Все ж таки здорово. Я сфоткав вже білок, покажу потім.
13. Продукти. Що тут сказати – є все. Я сьогодні ходив у супермаркет (тут один супермаркет, як наших декілька + всередині ще купа фірм тримають свої магазинчики). Так от, морква яка захочеш, є почищена вже гарно у вакуумних пакетиках, є як з городу ще з зеленню, а є генномодифікована, більша за картошку… Вибирай, яка подобається. Взагалі є все, що тут казати. Думаю можна приготувати блюдо любої національності.
14. Вода. Хочеться дуже вернути увагу на те, яка чиста вода. От не лишає вона після себе ніякого «нальоту» навіть на блискучих кранах. Миєш руки, чи ще щось – бризки полюбе попадають на кран, висихають і сліду не залишається! Та що там бризки. Я спостерігаю за накипом у чайнику… Сам вже кип’ятив воду десь шість разів, чайник ще не мився і, увага… накипу немає зовсім!
Я ще багато чого не написав. Дуже багато вражень, дуже багато приємних дрібниць, на які спочатку звертаєш увагу, а потім забуваєш, бо вже звик, бо тут це нормально, бо так має бути…
Буду закінчувати, пора спати, а всіх вражень і не опишеш. Головне одне – в мене почуття, що я не помилився і це саме те місце, та країна де я хотів, мріяв і хочу жити.
Почалось все з пакування сумок. Вдалося знайти електронні ваги які класно показували вагу. По вимогам було запаковано 2 сумки, які трошки переважували 23 кг кожна і рюкзак з нутом (приблизно 8,5 кг).
Аеропорт. Реєстрація починається за дві години до відльоту. Насправді почалася ще раніше, але я нікуди не спішив – хотів побути максимум з рідними. Ми попрощались і разом пішли здавати багаж. ))) Хоч і проводжаючим не можна, але вони якось так пройшли, що на нас ніхто не звернув уваги. Наглість – друге щастя, як кажуть.
Поставили обидві сумки на ваги. Переважило в сумі десь на півтора кіло. Я вже зібрався діставати гроші, щоб доплатити, а мені нічого навіть не сказали. Видали 2 квитанції, на кожну сумку наліпили лейблу і вони собі поїхали. До речі, ставлення до багажу – жахливе. Сумки поїхали і чути було, як вони звались десь там… Потім мав нагоду з літака спостерігати, як з багажем поводиться персонал аеропорту – очі на лоб вилазили. Думав, що то тільки в нас таке, а потім вже коли забирав багаж в аеропорту Торонто – то пересвідчився, що і тут таке ж відношення. ТОМУ (!), в аеропорту Борисполя є можливість запакувати сумки в целофан, не пошкодуйте цих 25 грн. і запакуйте. Я ж думав, що можливо треба буде відкривати сумки – нічого такого. Вони їх сканують і все бачать, ніхто нічого ніколи не розпаковує. І ще – не раджу щось класти із техніки і що б’ється – просто потім не позбираєте це до купи. :)
При здачі багажу одразу глянули на візу в паспорті і на документи на ПМЖ. А-а-а (!) головне – тут же дали квиток нормальний з магнітною стрічкою, на якому вже були дані про номер рейсу і місце. Сказали йти на митницю. Пішли ми на другий поверх. Трохи пошукали В2 вікно, як зрозуміли, що можна займати любу чергу. Як виявилося пізніше, що то (В2) номер виходу до літака. Тому при проходженні митного і паспортного контролю – можна займати любу чергу, яка подобається. Що ми і зробили. Я говорю «ми» - бо зі мною були мої рідні, що проводжали мене, хоч летів сам. Ми вистояли чергу митного контролю (іде швидко) і тут вже востаннє попрощались – всі в черзі офігіли – виявляється проводжаючим там вже неможна було знаходитись, а батько ще й фоткав… )))
Рюкзак пустив під сканер, зняв з себе куртку, мобілку і кульок поставив у спеціальну корзину-ящик і теж під сканер. Сам пройшов через метало-детектор. Нічого не запищало, хоча пряжка на ремні – залізна. Менше з тим – мене попросили швидше забирати свої речі… А я боявся…
Потім паспортний контроль – також декілька черг – займаєте любу. На паспортному контролі відбулося непорозуміння між митником (молоденькою дівчиною) і мною, а точніше з моїм паспортом – «це що таке?», - показує на печатку «ПОГАШЕНО», «це я коли отримував паспорт, ще був призовного віку, а печатку поставили, коли отримав військовий квиток», кажу. «А-а-а… А це що?», - показує на візу угорську, - «Віза угорська».
- А де ви живете?
- В Україні, в Ужгороді.
- А це що?
- Віза угорська! Але я там не був ні разу.
- А це що? (показує на печатки про перетин кордону)???
- А це я в Словаччину їздив, - кажу.
Вона взагалі загубилася… Я почав нервувати.
- Навіщо?
- Як турист!
Покрутила носом і дала напарнику. Той глянув і сказав, що все нормально. Бахнула штамп і ішкейс. ) Обдєлался легкім іспугом, як кажуть.
Після паспортного контролю вийшов до великої зали де вже зрозумів , що В2 – це номер виходу до літака. Біля кожного виходу і взагалі по всьому аеропорту – висять табло, по яким і слід орієнтуватися. Почекав хвилин 10, ще раз набрав по мобільному половину рідних. Боявся, що попросять виключити. А ннет, ніхто не просив. Потім, як вияснилось, попросили не користуватись електронними пристроями і мобілками тільки під час зльоту і посадки. На табло показали, що вихід до літака, що летить в Торонто, помінявся і став В1 (тому раджу спостерігати за статусом свого рейсу на табло). Я туди і пішов – ще раз перевірили візу і попросили пройти в автобус. Автобус довіз до літака. Хтось із пасажирів почав фоткати літак і себе біля нього – тут підбігла безпека і поросила не страдати фігньою і що фоткати немож. Сіли в літак. У мене шикарне місце позаду правого крила біля ілюмінатора. Довольний, але дуже пожалів, що не взяв з собою цифровика… :(
Вроді всі «вклалися» і тут починається скандал: парочка з дев’ятимісячною дитиною починає скандалити з стюардесою, що для дитини немає спеціального місця, хоч вони заплатили за дитину повний квиток. Почалася заминка. Ще якась проблема була із багажем, що я вже писав – витягали якусь сумку – розкидали всі сумки з контейнера поки не найшли, що шукали. Парочці запропонували, або вийти з літака, або переміститись назад салону де купа вільного місця і вони можуть робити, що хотіти. Тільки попросили, щоб вирішували швидше, інакше рейс затримають на годину, не менше. Я знову почав переживати. Розумію, що політ може зірватися і розумію ту маму з дев’ятимісячною дитиною.
Вони вирішили таки зостатися в літаку і нам дали добро на зліт.
Політ. Летіти до Торонто 11 годин. Якщо бути точним, то літак мав вилетіти в 13.05 по київському часу, а сісти в Торонто в 18.00. Тобто станом на 26.10 різниця в часі 6 годин. Просто в Канаді годинники переводять 2 листопада, таким чином, насправді різниця в часі 7 годин. 11 годин в літаку – нудно страшне. А коли «підвищена турбулентність повітря» ще й страшнувато. Спочатку цікаво: дивишся на висоту польоту (10 км) швидкість польоту (середня була 800-850 км/год), в якій точці земної кулі знаходишся, над якою країною пролітаєш… А потім, включали фільми, які ти вже бачив… І хмарки надоїли хоч на них і можна дивитись безкінечно, але коли летиш над Атлантичним океаном – то нич цікавого. :) Кормили двічі, нормально але порції маленькі. Порада – візьміть щось із їди з собою у дорогу. Хоч в інструкції пишуть, що не мож, але на справді – можна. Десь в середині польоту – дали митні декларації Канади заповняти.
Зайняли людей щонайменше на півгодини. :) Я один бланк зіпсував – не знав як відповісти на два питання. Запитав у стюарда – каже «ви постійний проживаючий?» - «ні», кажу, - «ну то і не вказуйте нічого»… Так і порішили.
Коротше кажучи, якщо летите на постійне місце проживання чи на роботу в Канаду, тобто не маєте квитка назад, то пункт «В» не треба чіпати – там треба вказати на скільки днів ви летите в Канаду і чи не перевищує кількість взятого з собою алкоголю і цигарок за норму. І пункт «С» не треба чіпати – він для резидентів Канади – там, здається, треба вказати чи не везете ви якісь гроші з собою (на скільки я зрозумів, щоб заплатити податки з них, якщо ви щось заробили за кордоном). В шапці декларації: прізвище, ім’я, дата народження, громадянство, адреса проживання. В секторі «А» - питання типу, чи не везете ви з собою зброю, продукти, речі на продаж, валюту, що перевищує 10 тис. канадських доларів і т. ін. Всюди, крім валюти поставив «ні». Вкінці – підпис і дата.
Посадка. Сідав літак так, що аж в грудях запекло з переляку. При посадці пролітав буквально над дахами будинків якихось, помахав крилами вправо-вліво, декотрі діти і жінки почали кричати і пищати зі страху, а потім взяв і гепнувся на полосу. Сіли. Пасажири почали хлопати. Я – ні. В мене було бажання набити пику тому пілоту, чи тому хто пустив студента садити Боїнг 767 з 200 пасажирами на борту… Літак зупинився і слава Богу. Тут наш колхоз (інакше його не назвеш) бере і невідомо з якого дуру весь підривається… Знову стало неприємно за своїх. Стюардеса попросила всіх зайняти свої місця і тільки коли літак повністю зупиниться і попросять виходити – тоді вставати. Але нічого нашого брата, звиклого до маршруток, вже не зупинить. Вони чесно стояли, парилися в своїх куртках в проході, а я сидів і дивився на величезний аеропорт і на вечірнє Торонто! От вона – мрія! :)
На виході – попередня перевірка візи і паспорту. «Ви сьогодні емігруєте?» «ЕС!!!» (А що, сьогодні не можна? – подумалось) ))) Далі по довгому коридору на митний контроль. По дорозі «Велкам ту Канада» - у мене вже усмішка на вустах і не дивлячись на втому – піднесений настрій. Взяли декларацію. Запитали що я вказав, що везу нал. Запитали суму. Записали маркером суму на декларацію. Запитали «що ви сьогодні емігруєте?» - «так», кажу (питання стає дедалі підозрілішим). Далі імміграційна служба. Там проходять реєстрацію всі (маю на увазі і ті, хто прилетів по тимчасовій візі). Почекав чергу, підійшов до співробітника, а вона мене направила в спеціальне приміщення, до іншого офіцера. Там попросили показати документи на імміграцію, паспорт і декларацію. Мої дані занесли в комп’ютер дозаповнили форму. До речі, я попросив щоб документи мені пришли не на вказану в посольстві адресу, а на адресу друзів, в яких буду проживати перший час – і це пройшло без проблем. Так що якщо плани помінялися і ви найшли інше житло, то це треба сказати саме тут. Далі вона уточнила чи саме таку суму я маю, як записана в декларації. Після позитивної відповіді (до речі ніхто навіть не просив показати гроші, не те щоб їх перераховувати) вона перекреслила мою візу в паспорті і сказала куди пройти, взяти пакунок для щойноприїхавших і забрати свій багаж.
Багаж. Пакунок, що обіцяли дати – так і не дали, але я не переймався цим – пішов за багажем. При вході в те приміщення, стоять гружчики, які за пару доларів поможуть віднести/підвезти ваші сумки до машини (для цього раджу запастися дрібними КАНАДСЬКИМИ доларами ще в Україні). Хоча носильника я так і не найняв – по нєнадобності. Багаж скочується звідкись зверху по транспортеру лєнточному і потім їздить по колу. Таких «спусків» є три чи чотири. Біля кожного пишуть рейс, тобто з якого рейсу зараз тут буде «випадати і крутитися» багаж поки його не заберуть. Тут прийшлося чекати своїх сумок хвилин 15. Дочекався. З сумками все гаразд, ще раз пожалів, що їх не запакував у аеропорту. Взяв за ручки і поволок. Тут остання перевірка. Стоїть поліцай і щось просить від мене. Я його, якщо відверто, не розчув, тому логічно подумавши, що я тільки забрав багаж – показати йому квитанції на кожну сумку. А він мені махає головою, що його це не цікавить. Коротше попросив віддати декларацію. Віддав. І ВСЕ. Уявляєте, що за сумки, твої вони чи ні – ніхто не перевіряє. Кому вони так довіряють? Дивно. В загальному після офіцера – доріжка по якій ідеш і тебе по ідеї мають побачити зустрічаючі. Мене зустріли. Страшенно зрадів. Дуже. Мені не вірилося, що це таки сталося.
Не віриться деколи і зараз. Але нічого, адаптовуюсь. :)
Одразу скажу, що їздив до посольства тричі. Перший раз все проходило занадто «гладко» щоб закінчитись успішно.
1. Оплата. З оплатою не виникло жодних проблем. Добирався як зажди до посольства за допомогою метро, зупинка «Золоті ворота». Так от, ПроКредитБанк (з недавнього часу посольство приймає платежі тільки через цей банк) знаходиться одразу по лівій стороні з виходу метро (ну декілька метрів треба звичайно пройти). В самому банку є готові форми в які треба вписати ПІБ платника, за що платите і підписатися. І заплатити. Видадуть чек (у вигляді двох аркушів) про оплату. Один з них треба буде віддати у посольстві. Зверніть увагу, що на одному аркуші написано «копія посольства», а на другому «копія платника». У посольстві звертають на це увагу і просять саме свою копію.
2. Вимоги до фотокарток. Двері посольства відчинені для тих хто за іміграційними візами з 11.30 – 12.30 з понеділка по четвер. Звичайно, що треба бути на місці в 11.30, то сам офіцер приймає документи до 12.30, вже коли ви попали всередину. В залі буде купа людей – не переживайте, це на тимчасову візу. І не займайте ніяких черг – десь через хвилин 10-20 офіцер попросить здати листи з запрошенням (POVL) у віконце. Треба здати тільки листи. Людей на імміграцію буде не багато, це я вам гарантую. Він збере, по штрих-коду перевірить стан/статус справи і пофамільно попросить підійти до віконця. Знову ж таки – не треба займати ніяких черг. Попросили, підійшов, віддав обидва закордонні паспорти (свій і дружини), надав фото і квитанцію про сплату (за двох вийшло 4900 грн.). Тут і почалось – «фото має бути не старіше 6 місяців, а Ви мені яке даєте?». Відверто, ще при подачі форм і документів, я наробив купу фото і вони у мене збереглись. От я їх і давав. «Я ж зовсім не змінився» не пройшло і добре, що я був заздалегідь підготовлений і мав інші фото. Порада: якщо пройти далі по вулиці Ярославів Вал (на якому власне і знаходиться посольство), за Львівською площею, є невелика фотолабораторія, де дуже грамотно роблять для посольства фотографії – на білому тлі (фоні) з дотриманням всіх вимог і розмірів, за 5 хв., як і написано на рекламі. Віднестись до фото треба серйозно, бо можна загубити можливість отримати візу в той же день.
3. Адреса в Канаді. При здачі паспортів і фото мене запитали куди я їду. Я сказав, що до тітки дружити. Мене попросили адресу. Звичайно, що я її не знав, а даремно. Увага (!), в посольстві вимагають адресу куди ви проїдете після перельоту. Як пізніше виявилось, адресу вписують у форми, які видають з візами. Прийшлось виходити з посольства, і виясняти адресу.
4. Вимоги до паспортів. Здавши паспорти, фото і квитанцію мені сказали підійти на 15 год. Знову ж таки – непотрібно займати черг – викликають пофамільно. Мене викликали першим. Чому? Читайте далі. Офіцер: «Нажаль ми не можемо надати вам зараз візи, оскільки фото вашої дружини в паспорті частково пошкоджено, тобто відклеєно. Ви можете вклеїти на сторінці «Особливі відмітки» нове фото і завірити в ОВІРі або виготовити новий паспорт».
До речі, коли був останнього разу в посольстві, була сімейна пара, що отримувала візи. Так от, їх відіслали робити півторарічній дитині паспорт, хоч фото дитини було вклеєне в закордонному паспорті, офіцер був непохитним – зробіть дитині паспорт і приходіть.
Виготовити новий паспорт не вдалося сходу, були проблеми з пропискою. Зате вдалося вклеїти фото. В ОВІРі сказали, що то звичайна процедура – пишете заяву, що «так мов і так, не пускають на кордоні, тому що старе фото в паспорті не відповідає теперішній зовнішності, змінився колір і довжина волосся, бла-бла-бла», надаєте фото і протягом дня-двох – вам вклеять нове фото на сторінку «Особливі відмітки» і бахнуть штампик. Але є нюанс (!) – ну куди без цих нюансів? J В ОВІРі обов’язково попросять український паспорт і перевірять прописку. Якщо ви звернулися не до «свого» ОВІРу – «до побачення!».
Зрештою все закінчилось вдало. Вклеїли фото, пішов ще раз у посольство, віддав паспорти і вже нормальні, «свіжі» фото. Підійшов на 15.30, як попросили. Прочекав ще в середині десь годину – офіцер був просто один (за звичай їх двоє) і ледве справлявся. Покликали, видали великий конверт, в якому практично всі документи, що подавалися мною трохи більше як 2 роки тому, за винятком форм і копій закордонних паспортів; супроводжувальний лист (в ньому вказано про процедуру переїзду, що можна, і чого не можна), форми. Попросили перевірити, перш ніж покинути посольство. Я тільки перевірив прізвища і номери закордонних паспортів. До речі, паспорти може забирати один член сім’ї, не обов’язково всім туди пертись. І вже дуже радий вийшов з посольства.
Спочатку не віриться, що все закінчилось (чи тільки почалось?)… Тепер в планах відлетіти в кінці жовтня.
Як тільки прийшло повідомлення на медогляд (а чекав я його довго – два роки), на наступний день передзвонив у Республіканську клінічну лікарню нафтопереробної промисловості України (вул.Амосова Миколи, 8) і записався на обстеження. На моє здивування обстеження назначили досить швидко – на 11.00 06.06.2008. Зрадів, оскільки всі знайомі казали, що самого обстеження треба буде чекати біля місяця. «Повезло» - подумав я і почав готуватися. Разом з формами на медогляд прийшло повідомлення про необхідність надати довідки про несудимість. Довідки зробив, але, як потім виявилось, по п’ятницям посольство не працює, то в один день здати довідки і пройти медогляд не вдалося.
Тепер про сам медогляд. Зазначу, що мене заздалегідь попередили про те, щоб хоч день не вживав спиртного (хоча це було зайве :) ), не пив кави, чаю (!!!) не їв гострого і пив побільше води.
Не знав як добратися до лікарні, на вокзалі передивився всі маршрутки – даром. Таксист один готовий був відвезти за 90 грн., а я не готовий був за такі гроші їхати… ))) Тим більше знав, що то недалеко. Попався таксист, який повіз за 30 (!!!) грн. Це дуже дешево, як для Києва. По дорозі ще наслухався про Протасів Яр (спуск) – це стара назва вулиці Миколи Амосова, де розміщена лікарня.
Приїхали, не спізнилися. Одразу в приймальню (вона ж і каса). По форумах вичитав, що «канадців» пускають без черги, тому за чергу не переймався – і зря. Виявилось, що в приймальній приймали оплату від тих, хто збирається в Штати, а канадці чесно чекали. Прочекавши пів години, я зрозумів, що треба діяти. Трохи наробив шуму з тими, хто ліз без черги і зайшов в приймальну, мене попросили вийти і сказали, що в Канаду тільки по запису, а по запису у них залишилась одна людина. Я і кажу, так це ж я напевно. Так воно і було. Вона «прийняла» мене, заповнила форми, взяла оплату (125 американських доларів за людину, але треба при собі мати трохи більше, на випадок додаткових тестів, наприклад - рентген) і сказала по яким кабінетам пройтись.
І так:
102 каб. – власне сама приймальна і каса.
119 каб. – здача крові.
2 поверх., лабораторія – здача мочі.
110 каб. – рентген
106 каб. – медсестри – зріст, вага, зір.
104 каб. – терапевт – перенесені операції, хронічні хвороби, нарко-, алкозлежність, тиск і т.д.
Пішли по кабінетам.
Здача крові – беруть кров з вени. Забирають підписану вами заяву, що ви не проти здати аналіз на ВІЛ-інфікованість.
Здача мочі – дають баночку, там же туалет. Просять трохи відлити в туалет а потім в баночку.
Рентген – ще один кабінет, де бувають черги. Один знімок займає приблизно 10-15 хв.
Зайшли, зробили знімок – нас попросили зайти за знімками через 7 хв. Ми пішли до медсестер. Там швидко записали зріст, зважилися, перевірили зір.
Пішли до терапевта. Там попалась більш-менш нормальна жінка з якою розмова вдалася. Ми сказали, що на рентгені ми біли, але знімки ще не готові – вона відповіла, що то не проблема – їй занесуть. Так і було. Запитала про різні хвороби, операції і т.д. Подивилась на ноги чи не є варикозу, поміряла тиск. У мене був високий – сказала, що я переляканий, не звернула увагу, «послухала» легені. Все, «прийдете через півгодини».
Пішли випили кави, повернулися до терапевта – сказала, що в нас все пучком – ждіть результатів.
Все пройшло швидко і гладко. Можливо тому, що вони спішили на обід? Хоча я не помітив взагалі, що вони йшли на обід. За ці півгодини, що вони відпустили нас, вони встигли перевірити чи все в порядку і чи не потрібно робити якихось додаткових аналізів.
До речі, документи і мед картки, що пришли вам із посольства залишаються у терапевта – якщо результати обстеження нормальні – вони самі їх надсилають до посольства.
От і все. Справились за 2 годинки приблизно. В посольство для здачі довідок про несудимість не спішили, оскільки медогляд припав на п’ятницю, а в Києві посольство по п’ятницям не працює.
З вокзалу маршрутка якась є, бо назад на вокзал поверталися маршруткою, яка прямо там і розвертається, а от номера маршруту – не запам’ятав.Як не крутіть, що не говоріть, а я переконаний, що у кожного покоління, навіть з різницею у 5 років, є речі, котрі відносяться до них особливо. Наприклад, музика (є такі пісні, з якими асоціюються певні події і коли їх чуєш, настає така ностальгія по тим часам, що аж дух перехоплює і поринаєш у свою історію), машини (є моделі саме того часу, коли ти дивився на машину і здавалося, що кращої немає; тепер, коли є значно кращі моделі, коли бачиш ту свою колишню мрію, все-одно бажання порулити, чи навіть придбати по-можливості – зосталось), речі (на рахунок речей – прикладів неміряно, продукти – те саме).
Так, до чого це я? Мене хтось зрозумів? :)
Просто зустрів річ, яка повернула мене в часи, коли бігали з касетами і казали батькам, що можуть викинути свої бабіни із магнітофонами. )))
Всю дорогу переслідують числа, які в народі не дуже полюбляють. Судіть самі: сьогодні 13-те число, їду в 13-му вагоні, сиджу на 13-му місці. В Мукачево вагон зупинився біля стовпа з номером 13. Як тільки подумав про число, що переслідує мене сьогодні, проїжджали мимо знаку «1666». :) В сусідньому купе – священик. :)
Це щось значить?
Я на диво – спокійний.