Вчора довго не міг заснути. Після вдалого продуктивного дня в програмуванні в голову лізли нові ідеї і не давали заснути. Згадалася вся історія розвитку софта, заліза і технологій, які відбулися за мого існування. Згадав і перший свій модем на 2400 і ровиток всіх ОС і всі свої компи, які перебували в моїх руках і розвиток всіх мов програмування… Згадав і ФІДО, чати з «сісопами», свою ноду, свою ББС і малюнки в псевдографіці.
Да-а-а-а… Є що згадати!

З Новим роком! Бажаю нових успыхыв ы досягнень, міцного здоров’я і побільше хорошого настрою і незабуніх моментів!

Цей рік був роком мавпи. Не знаю точно якої, але точно знаю, що мавпи. Оскільки я народився в рік цієї тварюки, то я на нього покладав великі надії. Що можу сказати, великі надії не справдилися. Не маю права жалітись, багато було в цьому році вперше (згадати лише що я став кататись на лижах чи поїздку на море, яке я побачив вперше в житті і т.д) і багато приємного. Були і неприємні речі. Цей рік хоч і не справдив своїми подіями тих очікувань, що я покладав на нього, але все ж мушу визнати, що він запам’ятається як один з кращих років у моєму житті.
Тепер ще менше віритиму в гороскопи і в те, що все залежить від нас і нічого чекати від когось „чуда на шару”. Залишаюсь оптимістом і вірю, що наступний рік буде ще кращим!
З НАСТУПАЮЧИМИ СВЯТАМИ!

Передивився фільм „Перл-Харбор” і дуже захотілося поділитися враженнями... Не від фільму а від патріотизму американців, від того , як вони її виховують у собі за допомогою тих же фільмів. Вони вчаться на своїх помилках і помилках інших, шанують історію і намагаються не забувати її. Я б сказав – це їхня стратегія. Можливо вона залишися після Другої світової війни. Не можна сказати, що в нас не було такого ж виховання. Я до цих пір пам’ятаю школу, яка вчить бережно відноситися до хліба, до кожної крихти, берегти і поважати Батьківщину, бути патріотом. Виховання цих і інших моральних цінностей „пішло” разом з розколом Радянського Союзу. І нас тепер виховують американські фільми, американська мода, американська преса, американські гроші. Не хочеться переводити це на політику. Не буду. Просто прикро за свою Батьківщину. Ні, я не хочу здатися повним песимістом, зовсім ні. Просто у нас це все є, і фільми ми можемо випускати не гірші, і виховувати ними себе. Тим більше, що все це було, просто треба згадати, задуматися і поділитися.

Хоч і не хотілося тут про це писати, але мене сьогодні у такому звинуватили, що не можу. Справа в тому, що вибори моя сторона програла. Не знаю як там буде далі, але судячи з усього, що поразку прийнято. Хоча багато хто каже, що тепер можна апелювати тими ж самими доказами, якими апелювали опоненти, але думаю, що сторона, погляди якої я поділяю, розумніша і цього робити не буде.
Можливо навіть так і краще. Тепер ПОЛОВИНА населення України (чи як вони себе називають „відроджена нація”) отримали той уряд який хотіли, отримали свого месію. Будемо спостерігати, що з того, що наобіцяно (навішано лапшу на вуха) буде зроблено, якщо взагалі щось добре буде зроблено. А ми/я (оскільки тепер можна нас/мене повноцінно рахувати опозицією) будемо нагадувати народу і їх „лідерам” що вони обіцяли зробити і що роблять.
Останні новини Ви завжди зможете прочитати у виданні .„Вісник”. Заходьте. Обіцяю що буде цікаво.
Прикро, звичайно, що від свого вибору, постраждає сам виборець, але не біда. Як написав хтось на форумі того ж самого видання, нехай ще трохи „чубів полетить”. Можливо це хоч чому научить цей народ

Все, сьогодні остаточно вирішив, що поїду в Канаду. Будемо над цим працювати. Вивчаємо мову і шукаємо роботу.

Такий сніг за вікном, що не можу заспокоїтись. Так і хочеться вибігти і подуріти. Тягне покататися на лижах. Просто прокататися на машині, прогулятися...
Просто супер! Лиш би він ще хоч пару днів протримався...

З класу 11, якщо не помиляюсь, в мене зародилось бажання емігрувати. З часом це бажання то загострювалось, то згасало. Поставив собі за мету закінчити інститут, набратися розуму, отримати військовий квиток і легально емігрувати. Інститут закінчив і, здавалася, що життя налагоджується і бажання змінювати місце проживання не було. Час від часу, звичайно виникало, але лише від поганого настрою і тих чи інших проблем, що виникали в житті.
Тепер, з кожним днем, лавино-подібно зростає все більше і більше бажання покинути цю країну. І навіть не тому, що я заробляю не стільки, скільки б хотів. Якраз зараз заробляю стільки, скільки ніколи не заробляв, а з інших причин. Мені не подобається, дуже не подобається стан суспільства після останніх політичних подій в Україні, настрій народу, непрофесіоналізм, який всюди просто вражає, а головне – якась озлобленість людей один до одного. Страшно, дуже неприємно, холодно, бридко... Не вистачає слів, щоб передати. Здається, що країна переживає якусь депресію, яка змінює самих людей. Серед молоді деградація, гроблять себе свідомо і несвідомо... Не хочу продовжувати.
Можливо я „перегинаю палку” і насправді не все так погано, як мені здається. Але спілкуючись з друзями отримую лише докази.
Сумно...